Згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України (ЦКУ), якщо дитина не досягла 10-річного віку, то її місце проживання за замовчуванням збігається з місцем мешкання батьків/ усиновлювачів/ опікунів. Виняток становлять випадки, коли малолітня особа перебуває за певних обставин у закладі навчання/ охорони здоров’я. Проте після розлучення чи за деяких інших обставин батьки можуть мешкати окремо. Долю дитини в такій ситуації далеко не завжди вдається вирішити за взаємною згодою батьків.
Юридична фірма Astarta має у своєму багажі досвіду успішні практики розв’язання сімейних спорів, зокрема – стосовно позбавлення батьківських прав й визначення місця проживання дитини. Ми готові супроводжувати різні процедури врегулювання суперечностей:
- Досягнення сторонами (батьками) усної домовленості.
- Укладення договору з нотаріальним посвідченням.
- Розгляд справи органами опіки.
- Врегулювання спору через суд.
Загальні засади
В статті 141 Сімейного кодексу України (СКУ) закріплюється презумпція рівності прав/ зобов’язань батьків стосовно дітей. Віднедавна дане положення вже не є формальним. Гендерні стереотипи у вихованні дітей поступово долаються. Останніми роками Верховний Суд виніс кілька резонансних рішень стосовно передачі дитини на виховання не матері, а батькові.
Подібна практика узгоджується з положеннями Конвенції про права дитини, що була ратифікована Верховною Радою ще 1991 року, та закону №2402-III «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. Дитині повинні бути забезпечені необхідні умови для всебічного розвитку: інтелектуального, фізичного, соціального, морального.
Договір щодо батьківських прав/ обов’язків
В статті 157 СКУ йдеться про спільну участь матері й батька у вихованні дітей. Коли мати чи батько мешкає окремо від дитини, їй/ йому все одно потрібно долучатися до розв’язання питань про забезпечення та розвитку дочки або сина.
Тому оптимальний варіант розв’язання питання проживання дитини з кимось із батьків та інших суперечностей – це добровільна домовленість між сторонами. В ряді випадків досягненню такої домовленості сприяє адвокат. Результати фіксуються в договорі, де містяться й положення про виплату аліментів, умови зустрічей з дитиною, інші важливі аспекти. Договір обов’язково посвідчується нотаріусом.
Вирішення спору в органах опіки
Серед варіантів виходу з ситуації стосовно визначення місця проживання дитини – звернення за допомогою до служби у справах дітей. Спори між батьками розглядаються на засіданнях відповідних комісій. Попередньо працівники служби проводять з батьками, іншими родичами розмови, обстежують побутові умови. До розгляду комісії подається висновок з рекомендаціями про місце проживання дитини.
В ст. 161 СКУ окреслені визначальні фактори, що впливають на рішення про долю дитини, як в органах опіки та піклування, так і в суді.
- По-перше. Особиста емоційна прихильність дитини.
- По-друге. Ретельність виконання батьківських обов’язків окремо матір’ю й батьком.
- По-третє. Стан здоров’я та вік дитини.
Недоліком розв’язання питання у такому порядку є велика ймовірність оскарження винесеного рішення в суді. Ми радимо вам попередньо порадитися з юристом стосовно перспектив такого варіанту дій. Чекаємо вас на консультацію в нашому офісі у Києві. Також консультативні послуги надаються в телефонному режимі, через месенджери та інші види інтернет-зв’язку.
Оформлення заяви до суду
Попри наявність численних зразків процесуальних документів в інтернеті, самостійне складання заяви до суду – достатньо ризикова справа. Тільки досвідчений адвокат врахує всі актуальні вимоги законодавства та викладе необхідні аргументи у стислій, зрозумілій і переконливій формі.
Позовна заява про визначення місця проживання дитини повинна містити наступні складові:
- Назву судової установи.
- Відомості стосовно позивача та відповідача (тобто про батьків).
- Інформацію про укладання/ розірвання шлюбу, про народження спільних дітей.
- Посилання на законодавчі норми, що підкріплюють ті чи інші аргументи.
- Вимоги до суду.
- Дату, підпис.
- Перелік документів, що подаються як матеріали позову.
Судовий розгляд
Підсудність справ про місце проживання дитини визначається частіше всього відповідно до місця реєстрації відповідача чи позивача (батьків). У разі передачі такого питання на судовий розгляд варто враховувати той факт, що з 14-річного віку дитині дозволяється самостійного обирати, з ким жити, з батьком чи матір’ю. З 10-річного віку в суді береться до уваги думка дитини.
Рішення суду стосовно подібних справ не є зобов’язальним. З ним не можна звернутися до органів виконавчої служби. Коли той з батьків, що програв справу, не хоче добровільно віддавати дитину іншій стороні, доведеться знову звертатися до суду. Цього разу – з позовом про відібрання дитини. Водночас досвідчені адвокати радять відразу в рамках одного позову пред’являти вимоги та про визначення місця проживання, і про відібрання дитини.
У нас ви може розраховувати на вузько спеціалізовану фахову допомогу з сімейного права. Звертайтесь!